Мої перші 5 років в Америці

· Найважкіщі роки життя в Америці ·

July 14, 2017 0 Comments
Привіт всім 😊 так як і обіцяла трішки вам розкажу про своє життя в Америці. Я живу в Америці вже 12 років. І на даний момент Чикаго для мене як рідний дім. Отож давайте почнемо з самого початку. Приїхала я до Америки зі своїм двоюрідним братом в гості до тьоті. Якщо чесно то я думала що ми повернемося за пару місяців назад на Україну 😅 на скільки я себе там почувала надзвичайно комфортно і добре. Це був мій 1-й рік у коледжі, зустрічалася все як має бути в 16 років прекрасно, світло, і чудово. Але моя мама рішили що мені потрібно побачити Америку. По дорозі в посольство я плакала всю дорогу. 😭 Якимось дивом нам відкрили візу з братом 😳 десь приблизно із 1000 людей відкрили тільки 6 людям візи із тих 6 людей ми були двоє. Як то кажуть це була доля. 🙈Летіли ми в Америку дуже цікаво😅. Як завжди в мене було багато сліз і пригоди на пригодах наскільки ми взагалі не розуміли що нас питають або куди нам іти. Але якось ми долетіли до Чикаго і тут нас зустріла наша тітка яку я взагалі не пам’ятала 🤦🏼‍♀️ тобто було дуже дивно бо це майже як чужа людина. Після пару місяців ми перейшли з туристичної візи на студентську візу і пішли до школи. В школі було нелегко наскільки нам було по 16 і ми хотіли з кимось говорити, ходити десь гуляти але без мови це було важко. Навіть українці на початку не розуміли мене 😅😂наскільки я говорила суржиком. Ну і тітка нас не сильно десь випускала.
Потім ми зрозуміли що ціни тут капець які, а 1-а помилка всіх українців які приїжджають в Америку починають переводити долари в гривні, не робить цього це печалька🤦🏼‍♀️. Було зрозуміло що батькам буде важко нас тут підтримувати хоча в Україні були гроші і бізнес на той час добре стояв але все ж таки різниця між доларами і гривнею була велика. Тому ми з братом рішили піти на роботу. Ми під заробляли в банкетному холі де нам дуже мало платили і відносились до нас не найкраще, але 1 великий плюс був в тому що ми познайомилися з різними людьми і почали виходити гуляти. Звичайно було дуже важко ходити до школи на повну ставку потім іти на роботу і повертатися додому в першій другій ночі і потім в восьмій потрібно вже було бути в школі а на вихідних потрібно було допомагати тіткі по хаті…
 Незабаром мій брат переїхав жити сам і за недовго я переїхала також до нього. Жили ми в не найкращих умовах. Як то називають в Америці в безменті насправді це такий собі підвал з віконечком. Ми мали 1 маленьку кімнатку і спали на матраці якій знайшли на мусорці. Так що в 16 років прийшлось платити за квартиру та купляти собі їжу. 😔 Повірте це не є так дешево, а особливо для таких дітей як ми із таким маленьким заробітком як у нас. А ще потрібно було ходити до школи навчатись і поступати до коледжу. 1 словом виживали як могли! ☹️ в мене був такий рік в житті де практично вся моя їда це був Red Bull і бутерброди, працювала на 3 роботах і ходила в дві школи тільки щоб дістати документи і вивчитись на медсестру. 😰🤦🏼‍♀️
Навчання в школі давалось досить легко наскільки українська школа набагато важча. Але коли йде розмова про коледж або університет то нема нічого складнішого чим Американські школи. Забутьте що таке списувати, забутьте що таке є заплатити вчителю за екзамен. В Америці можна закінчити школу тільки своїми силами і своїм знанням, а особливо мене зрозуміють ті хто пройшов медичну програму в Америці. Щоб ви розуміли діти які приїхали сюди в 12, 11 років з батьками в яких життя було солодше ніж мед були впевнені що ні я ні мій брат ніколи не закінчим школу наскільки ми такі були в компанії “сироти” без батьків, без ніякої допомоги, без мови. Але ви знаєте нам це надавало більше сили іти вперед і добиватися більшого і доказати людям що ми можем більшого. 👊 Були моменти коли хотілося кинути все і поїхати назад додому поплакатись мамі, але все ж таки закарпатське коріння не дали здатися просто так. Я і мій брат включно і категорично не хотіли повертатись на Україну без нічого. Ми завжди говорили що якщо повертатись на Україну то тільки з освітою або з Бізнесом. Для нас було ще важким те що інтернет не був такий поширений, Skype в нас не було 1-й рік і практично не було як поговорити зі своїми друзями з України,побачити їх і рідних. Я пам’ятаю як ія довгі писала листи своїм друзям але так і ніколи їх не відіслала. Мабуть пару десяток написала листів і підписали їх своїми сльозами але так ніколи їх і не вислала наскільки я знала що мої подруги би пішли до моєї мами і все їй розказали.
 Якби ви тільки знали скільки разів то хотілось опустити руки плюнути на все і поїхати додому займатися сімейним бізнесом бути як інші діти, тусити, гуляти ні про що не переживати. Батьки квартиру куплять, на машину дадуть гроші, бізнес поможуть розкрутити, це ж настільки легше. 🙈 Але Характер в мене не з легких і здаватись я так просто не люблю тому прийшлось робити все самій і своїми руками. Були такі моменти коли не було що їсти і потрібно було йти в 2 години пішочком до школи, потім прийти додому зробити уроки і іти далі на роботу. Але коли приходив час до суботи і до того дзвінка з мамою то все що я говорила їй як все класно і добре тримаючи в собі сльози.
То для тих хто думає що Америка це там де гроші ростуть на деревах і все так прекрасно то забудьте бо тут нічого такого нема. Тут надзвичайно тяжко а особливо коли приїжджаєте самі нема рідних, нема батьків і вище настільки маленькі що не можете піти працювати навіть в той самий бар де можна заробити добрі гроші. Тому якщо вам уже за 21 це буде набагато легше і краще для вас тут знайти роботу. Але що Америка дає це змогу добитися того що ви хочете, але потрібно буде для цього багато і важко працювати і багато креативності. Я дякую Богові за те що дав мені і братові стільки сил не щоб не здатись і не піти зовсім 2-м шляхом. Для тих хто не знає в Америку дуже багато приїжджають юних людей які починають іти неправильним шляхом наскільки в Америці надзвичайно легкодоступні наркотики, алкоголь, і так далі. Але не знаю звідки розум такий був в 16 років я і мій брат завжди казали що в нас алергія на такі речі. Дехто звичайно вірив дехто сміявся але факт остается фактом що перестали пропонувати. 🙏Боже я б могла написати цілу книжку про моїх 5 років чесно кажучи. Це настільки були тяжкі ментально, фізично, і психологічно роки що думки доходили до найстрашнішого. Але позитивне мислення та Віра в краще допомогли перенести ці важкі життєві моменти і дійти до світлішого майбутнього і кращого.
Є дуже багато моментів з мого життя які моя мама досі не знає і мені не хочеться їй цього розказувати. Наскільки мама думала що вона мене відсилає в краще життя а насправді я і мій брат прошли справжнє пекло. Ви знаєте так добре коли люди приїжджають сюди парами або з батьками, або з старшими братами або сестрами. Ви уявити собі не можете наскільки це тяжко приїхати 2 дітям яким по 16 років і треба було і працювати, і стати відповідальними, і самостійними. Це однозначно не те що любий підліток собі планує і для себе бачить в своїх 16 років. Я навіть пам’ятаю як моя подруга сказала мені “Василинка ти виглядаєш на 16 але говориш ти як в своїх 95”. Не знаю чи це на найкраще чи на найгірше але стали ми самостійними дуже швидко і прийшлось бути відповідальними і дорослими з 16 років. Були такі дні коли всі йшли на дискотеку і всі тобі дзвонять але ти дивишся на свій бюджет і розумієш що або піти на дискотеку або не їсти ще потім 2 тижня. 😩😤
Отож як ви розумієте життя було цікаве, важке.  Пле я за тих 5 років пройшла такі уроки життєві ще думаю деякі люди ніколи в житті таке не приходять.
На цьому я закінчу свою розповідь про моїх перших 5 років. 2-а частина набагато веселіша😜☺️. До скорой зустрічі мої  солоденькі❤😘

Vasylyna

LEAVE A COMMENT

RELATED POST